В'язання сформувалося ще за дуже далекі часи, батьківщиною його вважаються скандинавські країни. Є джерела, що вказують, що в'язання мало місце й у Стародавньому Єгипті.
У ті далекі роки серед чоловічих занять популярним був і в'язання. Чоловіки займалися майстерним в'язанням вузлів, у цьому був особливий магічний зміст.
Через деякий час в'язання стало поширене по всьому світу. Крім основного призначення, в'язання теплих речей, це заняття набуло і декоративного сенсу. Коли стали виготовлятися різні невимовні краси в'язані шедеври, які відрізнялися не тільки своєю практичністю, але й привносили особливу красу. В'язання знайшло свій розвиток, удосконалювалася техніка, змінювалися методи, незабаром процес в'язання став мати більш кропіткий характер.
У 16 столітті Вільям Лі була винайдена машина для в'язання. Творцю не вдалося знайти патент в Англії, тоді він змушений був перебратися до Франції, де став засновником першої трикотажної майстерні. Там же було створено трикотажну машину, яка потіснила вироби ручної роботи.
У 19 столітті в'язальна діяльність стала остаточно жіночим заняттям, яким є нині. Для в'язання виробів потрібні гачки, спиці, спеціалізовані в'язальні машини. Як правило, спиці для рукоділля виготовляються з металу, але є варіанти та пластикові. Товщина і довжина їх може бути різною. Відповідний параметр спиць підбирається залежно від техніки та методу в'язання. Для в'язання виробів найчастіше використовуються натуральні пряжі або нитки.
